Facebook Telegram Twitter Instagram YouTUBE


Головна  >  Публікації  >  Статті та виступи  >  20 Січня 2015, 15:01

Інтерв'ю Міністра інформаційної політики Юрія Стеця для інтернет-видання "Главком"

11

20.01.2015 р. 

Анна Черевко, «Главком»

На цьому тижні розпочинає свою роботу Міністерство інформаційної політики. З самого початку виникнення ініціативи щодо створення цього відомства її супроводжували скандали.

Юрія Стеця, який мав очолити Міністерство, звинувачували то в намаганні ввести цензуру, то вбачали у його призначенні політичні інтриги й конкуренцію президента та прем’єра. Хвилю критики викликав і той факт, що призначення давнього друга президента Стеця відбулося у пакетному голосуванні за Кабмін. Фактично він отримав позицію Міністра, хоча саме Міністерство ще не було утворено і положення про нього не затверджене.

Минулого тижня Кабінет Міністрів врешті решт ухвалив постанову про створення Міністерства інформаційної політики України та затвердив Положення про його діяльність. Ключовими завданнями відомства є: протидія інформаційній агресії з боку Росії; розробка стратегії інформаційної політики держави та концепції інформаційної безпеки України; координація органів влади в питаннях комунікації та поширення інформації.

З чого почне свою роботу відомство та як новий Міністр збирається співпрацювати з такими одіозними медіа-менеджерами, як Олена Бондаренко та Олесь Бузина, Юрій Стець розказав «Главкому».

Міністерство має розпочати працювати вже з цього тижня. Де буде розташовуватися офіс вашого відомства?

Ми маємо узгодити це питання із Фондом держмайна: де і яке вони нам виділять приміщення. Я особисто бачу кілька варіантів. Один з них я обговорив із колегами з Міністерств: можливо, вони просто виділять якісь приміщення, щоб не шукати нове. Так само я говорив із Олегом Наливайко, головою Держтелерадіо, щоб вони виділили нам поверх на Прорізній, де знаходиться Нацрада – у них є така можливість. Є іще варіанти, але усе це треба вирішити офіційно із Фондом держмайна. Тож, є багато питань щодо того, чи розпочне воно працювати на цьому тижні.

Чи розглядаєте ви можливість оренди приміщення?

Іще на початку своєї роботи я казав, що оренда неможлива. Ми не будемо орендувати жодного приміщення й витрачати на це державні кошти.

На початку виникнення ініціативи зі створення Мінінформу її опоненти говорили, що вас заводять в уряд як ще одну людину Порошенка. Так би мовити, ще одні очі та вуха…

З самого початку було п’ять звинувачень: посада для Стеця, мене заводять у Кабмін, щоб президент мав більше голосів аніж прем’єр, що це дерибан державних коштів. Поки що, жоден з цих пунктів не ствердився. Я не став в опозицію до Яценюка у Кабінеті Міністрів, я не дерибаню державні кошти, я не потребую жодних посад. Я вже говорив, що перша посада, яку я отримав, це була посада керівника інформаційної безпеки Нацгвардії і це могло б бути білетом в один кінець.

Попри те, що вас затвердили на посаді Міністра більше місяця тому, досі триває обговорення: хто і для чого ініціював створення відомства. Цікавий факт, що англомовна та україномовна «Вікіпедії» дають різні версії авторів Мінінформу. Відповідно до англійської, ініціатором є Антон Геращенко.

Це не так. Коли влітку минулого року всі журналісти довкола кричали, що ми програємо інформаційну війну і держава має займатися цим питанням, їх позицію поділяв і я. Тоді (27 чи 28 червня) до мене підійшов колега-журналіст і сказав: «Чого ти кричиш, йди і роби».

Того ж дня я пішов у Нацгвардію й за рішеннями Полторака й Авакова, було створено Управління інформаційної безпеки у Нагвардії, яке я очолив. Водночас, коли я безпосередньо розпочав роботу, виникала купа питань: для розв’язання тих чи інших проблем просто не вистачало повноважень. Щоб протидіяти інформаційній агресії Росії в масштабах країни, одного маленького управління в Нацгвардії дуже мало. Тоді й виникла ідея створити такий орган виконавчої влади й з’явилося розуміння, що це можна буде зробити тільки після обрання нового парламенту.

Що ж до самого створення, так сталося, що першим цю ідею озвучив Антон Геращенко. Власне, він був одним з тих людей, з яким ми цю ідею проговорювали. Це міг би озвучувати будь-хто інший: я чи, наприклад, редактор «Цензор.Нет» Юрій Бутусов.

Якісь кандидатури, окрім вас, розглядалися?

Була ідея створення такого відомства. Тоді ж постало питання: хто буде його очолювати. Сказали, давай це будеш робити ти, у тебе є досвід, ти інфотехнолог, ти був людиною, яка входила до кола засновників інформаційного 5 каналу, ти прийшов у Нацгвардію й найбільш готовий це робити зараз. Тому цю посаду віддали мені. 

Отже, хто конкретно озвучив цю пропозицію?

Конкретно цю пропозицію озвучив я своїй фракції. Я звернувся до колег з тим, що маю таку ідею і готовий цим займатися. Постанову ж про внесення моєї кандидатури, згідно закону про Кабмін, вніс прем’єр-міністр Арсеній Яценюк .

Чому ж процес створення Міністерства та підготовка положення про його діяльність відбувався непублічно?

Цей процес був абсолютно публічним, але з тим, хто мене критикує, невигідно це визнавати. Цей процес розпочався за кілька днів, після того як Верховна Рада проголосувала за мене як за Міністра. Тоді було проведено перше обговорення, де я врахував усі думки присутніх депутатів, вони просили мене викреслити ті чи інші положення про Міністерство, які можуть впливати на свободу слова. Після цього в мене була дискусія із медіа-юристами, і я врахував майже 100% їхніх правок. Потім був круглий стіл в Національній спілці журналістів, де я говорив із медіа-профспілками та журналістами й просив озвучити їх бачення, яке я врахую. Але вони цього не зробили – тут питання до них. Далі я прийшов на засідання Комітету зі свободи слова та інформації і попросив їх внести свої правки – вони це зробили і я їх врахував. Тому говорити про те, що не було публічного обговорення не можна. Обговорення тривало місяць й саме тому Кабмін не затверджував постанову про положення – я вносив її до завершення обговорень. Я не знаю жодного Міністерства, яке б пройшло стільки обговорень. В країні такого ніколи не було.

По-моєму, я один із найбільш відкритих, публічних та прозорих Міністрів, навіть серед діючого Кабміну. Я зустрічаюся із усіма журналістами, які цього вимагають, я – один з трьох Міністрів, які постійно спілкуються з людьми у соцмережах і відповідають на їх питання. Більш за мене відкритий, здається, тільки Аваков.

Наприклад, положення було опубліковано на «Телекритиці», в газеті «Сегодня». Також, положення, структура і штат будуть викладені на сайті Міністерства, щойно воно почне працювати. Протягом наступного тижня ми зробимо робочий сайт Міністерства, де будуть усі документи: усі люди, прізвища, їх біографії й декларації та всі витрати коштів Міністерством. Усе це буде на сайті та соціальних мережах.

Власне, опублікована була не остаточна версія. У новині Кабміну йшлося про те, що були враховані усі правки й побажання, положення було затверджено, але в нього ще вноситимуть зміни.

Уряд вносить зміни, виходячи з положення про роботу Кабміну. Будь-яка постанова про положення будь-якого Міністерства проходить узгодження з Міністерством фінансів, Міністерством економіки, Міністерством юстиції та Фондом держмайна. Вони вносять не контентні правки, а юридичні правки. Жодне з положень, яке вносили медіа-юристи та експерти не буде викреслено.

Є багато технічних питань, які мають пройти узгодження із іншими законами України та положеннями про інші органи виконавчої влади.

Чому положення не можна оприлюднити зараз?

Коли постанова буде підписана, вона буде офіційно оприлюднена. Це процедурний момент, який зараз виконується. Жодного порушення та зайвої копійки там немає.

Який штат матиме це Міністерство?

У штаті Міністерства буде 29 чоловік, включаючи технічних працівників. Це записано в структурі й штатному розкладі Міністерства.

Хто будуть вашими заступниками і яка буде структура цього Міністерства?

Перший заступник з євроінтеграції, згідно положення, другий заступник Міністра – керівник апарату та іще один заступник, який буде співпрацювати із волонтерами.

Хто ці люди?

Це вимагає обговорення на Кабміні та затвердження їх кандидатур. Говорити зараз про це немає жодного сенсу. Наприклад, у нас була дискусія із журналістом Сергієм Лойко. В якийсь момент він сказав, що готовий до співпраці, потім виявилося, що у нього є певні зобов’язання та обмеження по контракту з Los-Angeles Times, потім він сказав, що спробує це владнати. Тож, допоки немає реальної згоди та реального рішення Кабміну, це неправильно з мого боку озвучувати якісь прізвища.

Які кошти врешті-решт передбачено на фінансування Міністерства?

В бюджеті на цей рік передбачено 4 млн. гривень. Я не порушив жодного свого слова.

Порівняно із іншими Міністерствами цей бюджет мізерний. Фактично, це – сума на утримання офісу.

Раніше говорили, що це дуже великий бюджет, тепер кажуть, що маленький. 4 млн. гривень – це те, що потрібно на покривання витрат, які може робити тільки держава: виплати зарплат, відрядження, забезпечення канцтоварами тощо. Проте, при Міністерстві буде створено офіційний фонд, на який будуть заходити кошти від фондів, комерційних організацій, грантів, громадян України.

Коли я приходив в Кабінет Міністрів і Верховну Раду, я казав, що у мене є гарантійні листи від фондів та комерційних структур на суму в 12 млн. гривень. І я говорив, що не збираюся витрачати кошти держави. Вже виходячи з цих гарантійних листів я готовий принести державі гроші. По-моєму, я єдиний Міністр, який так робить. Допоки в державі таких не було.

Що це за фонди та комерційні структури?

Усе це офіційно буде подано на сайті Міністерства. Усе буде прозоро і зрозуміло.

Гранти будуть і закордонні?

В тому числі, від неурядових організацій інших країн. Зараз іде процес перемовин, тому називати країни я не можу. Якщо ми не домовимося, скажуть, що я не зробив чогось. Спочатку ми домовимося, потім оприлюднимо і всі зможуть це побачити.

11

Відомо, що в ОБСЄ критикували створення Міністерства інформації. Ця організація є певним орієнтиром для європейських країн. Чи можете це завадити отриманню деяких грантів?

Так, звісно, відомо, що Дуня Міятович (представник ОБСЄ з питань свободи слова – «Главком») критикувала. Але це лише означає, що якщо мені не вдасться їх переконати, коштів від ОБСЄ я не отримаю і це єдине, що означає ця критика. До того ж, такі застереження щодо створення цього Міністерства ми чули тільки від неї і ні від кого більше.

Скажіть, вас не ображає жартівливе прізвисько нового Міністерства «Мінстець», яке запустили ваші ж колеги по фракції?

Мене це абсолютно не ображає. Не ображає ані назва Мінстець, ані Мінправди. Я та людина, яка сама любить тролити, тому все нормально. Я ставлюся до цього з гумором. Інколи, на своїй сторінці в Facebook я ставлю хештег «мінстець», а інколи, навіть сам роблю на себе карикатури.

Чи відчуваєте ви, що у вас є кредит довіри з боку суспільства?

Видання «Телекритика», яке активно виступає проти створення мого Міністерства, замовила дослідження КМІСу, у якому було питання щодо того, чи бачать респонденти необхідність у створенні такого Міністерства. Лише 21,6% українців сказали, що таке Міністерство непотрібно. Чи можна вважати, що більшість проти такого відомства?

Тоді хто постійно здіймає хвилю негативу у ЗМІ?

Хвиля негативу є від певної кількості людей, в тому числі, від Наталі Лігачової, яка очолює «Телекритику». Сказати що це більшість не можна. Вони вважають, що це Міністерство може якимось чином стати Міністерством цензури, і це їх право. Далі ж справа за мною: або мої дії доведуть, що вони мають рацію, або вони змінять свою позицію. Я не збираюся впроваджувати жодної цензури чи тиснути на свободу слову. Мої заяви стосовно телеканалу «Інтер» якраз про це і свідчать. Я не сказав, що вимагаю забрати у них ліцензію. Тож, думаю, що у будь-кого не буде ані найменших причин звинувачувати мене в тому, що я впроваджую цензуру. З мого боку не буде навіть півкроку у цьому напрямку.

Яких саме повноважень та важелів вам не вистачало раніше, і які саме можливості ви отримаєте зараз?

Ми живемо у парламентсько-президентській республіці і основним виконавчим органом влади у країні є Кабмін. Повноваження, яких не вистачало, дуже прості: горизонтальні зв’язки із Міністерствами оборони, закордонних справ, освіти та культури. Зокрема, не вистачало повноважень, які б давали мені право вносити законодавчі ініціативи через Кабінет Міністрів. Маленьке управління Нацгвардії не могло усього цього робити.

Але ж Міністерство із таким штатом все одно буде працювати більше як комунікаційна ланка.

Це буде Міністерство «головастиків». Там буде 20 аналітиків, які будуть виробляти ідеї реалізації концепції інформаційної безпеки та стратегії країни. Реально це буде координаційний центр, але з повноваженнями. Без повноважень він би не працював. Та сама Вікторія Сюмар (нині голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, - «Главком») була заступником секретаря РНБО з інформаційних питань, але її робота теж не влаштовувала журналістів.

Окрім аналітичних функцій та законодавчої ініціативи, передбачено якісь реальні важелі впливу?

Жодного пункту в положенні, який би міг дозволити щось забороняти, у положенні немає. Так само немає жодних пунктів щодо дублювання тих чи інших повноважень.

То чи потрібно для цього окреме Міністерство? У минулому Кабміні був віце-прем’єр з гуманітарної політики, який займався і питанням інформаційної політики.

Чому ж він не зміг реалізувати? Я знаю, що він не зміг, а я зможу.

Які зараз пріоритетні напрямки?

Міністерство буде працювати у трьох напрямках. Перший – це створення того, що не було створено за 20 років і призвело до нашого програшу в інформаційній війні із Росією та програшу у боротьбі за мізки людей на сході та півдні держави, які дозволяли собі топтатися чоботами по прапору. Якби 20 років тому було створено стратегію інформаційної політики та концепцію інформаційної безпеки, зараз ми б не мали ані анексії Криму, ані війни на сході. Нині ми маємо розробити такі концепцію та стратегію. Другий напрямок – протидія інформаційній агресії Росії, а третій – напрацювання єдиної позиції між органами влади, дотримання інформаційної безпеки.

Чи є якісь хронологічні рамки у цих планів. ви казали, що Міністерство можна створити тільки на час конфлікту.

Щойно ми реалізуємо ці пункти, я подам у відставку.

Але Міністерство залишиться працювати?

Ні. Коли ми реалізуємо ці проекти у такому Міністерстві не буде необхідності

То ж як ви будете реагувати на такі інциденти, як із «Інтером», наприклад?

Я вже відреагував. Є моя офіційна заява, що я буду вносити законодавчу ініціативу в парламент (заборони показувати персон нон-грата по телевізору, крім новинних передач, - «Главком»). Але жоден пункт не дозволяє мені тиснути на Нацраду або впливати на її рішення.

Ми вже мали рекомендації та заборони, які не виконуються, щодо трансляції, наприклад, російських фільмів та серіалів. Як саме буде поширюватися на приватні ЗМІ ініціатива щодо персон нон-ґрату?

Ця ініціатива стосується пропозиції зміни до закону про персон нон-ґрату, яка буде обмежувати не тільки фізичне перебування персони нон-ґрата в Україні, а, в тому числі, і її присутність в телерадіоефірі. Однак, ця норма не буде стосуватися інформаційного продукту та новин. Більш того, я маю вже домовленість із рядом депутатів – Бориславом Березою, Миколою Княжицьким, - що саме ці мої напрацювання, вони внесуть як народні депутати.

Але ось закон про суспільне мовлення досить туго пройшов у парламенті, зокрема, був опір всередині «Блока Петра Порошенка».

Заява про те, що «Блок Порошенка» не підтримає цю ініціативу належала Сергію Лещенку. Голосування показало, що ця його заява не зовсім відповідала дійсності. Я думаю, що йому треба бути більш обережним у своїх заявах.

Тобто, у вас всередині фракції є «диверсійна» група?

Ні, чому ж. Але людина не висловлює свою позицію як народного депутата, а говорить за всю фракцію. Я не думаю, що він може говорити за будь-кого іншого. Наприклад, чи може він говорити за народного депутата «Блока Петра Порошенка» Юрія Луценка? Кожен депутат має право на свою позицію, а щоб говорити за іншого депутата, треба, як мінімум, запитати яка у нього позиція. Журналістам також краще запитати в інших депутатів, а не користуватися заявами одного народного депутата, навіть якщо його прізвище Сергій Лещенко. Він написав щось у себе на Facebook і всі вирішили, що це так.

Чи потрібно зараз вводити практику відбору ліцензій?

Якщо я скажу так, це буде вважатися впливом на Нацраду, або я скажу, що я не маю бажання забирати в когось ліцензію, що так само буде вважатися якщо не впливом, то самодурством. Якщо ви запитаєте, чи треба забирати ліцензію у якогось конкретного каналу, я вам скажу, що кожен випадок треба розглядати окремо. По-перше, слід зважати на те, чи було порушено закон самим медіа, а по-друге, чи правильно діяли чи не діяли виконавчі органи, порушуючи чи не порушуючи закони, коли вони відбирали цю ліцензію.

Якими будуть ваші перші законодавчі ініціативи?

Для початку, треба щоб Міністерство почало працювати, щоб аналітики провели моніторинг і надали мені довідки щодо діяльності ЗМІ. Вони будуть аналізувати, в тому числі, й іноземні медіа, щодо того, як розповсюджуються офіційні меседжі Києва закордоном, наскільки в рамках закону працюють чи не працюють українські медіа, чи існують медіа, які підривають державний устрій країни. Виходячи з цього я буду пропонувати якісь нормативно-правові документи чи законодавчі ініціативи на розгляд Кабінету Міністрів. Якщо він їх затвердить, будуть прийматися якісь рішення.

Тобто, зараз жодних попередніх напрацювань немає?

Вони є, але це буде невірно говорити про них зараз, тому що це будуть популістичні політичні заяви, а я не займаюся публічною політичною діяльністю, мені це не цікаво.

Але зараз ви Міністр, політична фігура, і це ваш обов’язок.

Але не маючи укомплектованого Міністерства і інструментарію, говорити про це безглуздо. До того ж, не слід забувати, що я був депутатом, очолював Комітет з свободи слова і маю певні напрацювання в цій сфері.

В програмі президента чимала увага приділялася і ЗМІ – наприклад, йшла мова про розкриття власників…

Так само, в коаліційній угоді і, також, в програмі діяльності уряду на цей рік. Всі ці пункти будуть виконуватися моїм Міністерством і ми будемо надавати допомогу їх реалізувати: роздержавлення, суспільне мовлення, розробка концепції інформаційної безпеки – усе це належить до сфери відання мого Міністерства.

Ви обговорювали всі питання із президентом? Як часто ви зустрічаєтесь?

Так, як і з усіма іншими: юристами, журналістами. Із президентом ми зустрічаємося тоді, коли в цьому є необхідність. Наприклад, на засіданнях РНБО, чи коли він мене викликає як Міністра. Якщо вас цікавить конкретика, минулого тижня я двічі був на засіданні уряду, іще раз зустрічався із прем’єр-мінстром, тобто тричі мав зустрічі із Яценюком, двічі я бачив президента та двічі – секретаря РНБО.

Як ви плнуєте співпрацювати із державними ЗМІ, принаймні, тими що залишаться?

Чи я буду пробувати реалізовувати моє бачення інформаційної стратегії країни – звісно так. Це і є інструменти донесення інформації.

То чи правильно зараз, в умовах війни, у томі числі інформаційної, згортати державні медіа?

Є прийнятий закон і найкраще, що можна зробити у демократичній країні – виконувати його. Зокрема, одна з речей, яку має зробити Міністерство – створити якісний канал мовлення, який має доносити думку офіційного Києва закордон.

А всередині країни хто це буде робити?

Всередині країни для цього є незалежні засоби масової інформації. Вони мають доносити думки офіційної влади, думку опозиції та громадян. Наших медіа достатньо.

Як ви ставитися до трансформацій, що сьогодні йдуть на Першому національному? Рейтинги каналу погіршилися: якщо раніше він входив у десятку найпопулярніших, то зараз показники погіршились… Контент, на який робить ставку новий менеджмент розрахований на аудиторію, яка вже давно не дивиться телевізор, все, що їй потрібно вона знаходить в інтернеті…

Є певні завдання та люди, які їх реалізовують. Є Зураб Аласаня, який керує «Першим національним» і хоче створити суспільне мовлення. Я довіряю цій людині і ставлюся до неї з дуже великою повагою, він ефективний менеджер, тому я буду робити усе можливе, щоб йому допомогти. Тут є дуже багато суб’єктивних факторів: збільшення інформаційних телеканалів, перехід від формату «Першого національного» до суспільного мовника, перетікання кадрів.

Отже, в умовах, коли всі впливові ЗМІ належать олігархам, держава добровільно відмовляється від впливового мовника, який ще залишається в її руках? Чи ви бачите як цю олігархічну медіа монополію можна здолати?

Насправді, незалежних медіа досить багато. До того ж, у кожного журналіста є право на донесення правдивої інформації і все залежить від них – користуються вони цим правом чи ні. Кожен обирає для себе: говорити правду чи ні. Тут до мене жодних питань бути не може.

Як подолати? Забрати у олігархів телеканали? Це буде порушенням усі законів. Створення ринку ЗМІ – це точно не сфера відання нашого Міністерства. Для того, щоб створити такий ринок, треба щоб усі телеканали стали комерційними структурами, які борються за прибутки. Але на українському ринку реклами не існує стільки коштів, щоб ЗМІ, я маю на увазі телебачення, було прибутковим. Це не можливо, коли в країні йде війна, коли в країні складна економічна ситуація. Міністерство на це не може жодним чином вплинути. Закінчення війни, реформи в країні, що призведе до покращення економічного стану в країні, коли з’явиться більше компаній, це може стати можливим.

Як би ви прокоментували принципову позицію Президента щодо 5 каналу? Він навіть не припускає, що може продати цей свій актив.

Я не можу коментувати, чому хтось ставиться так, а не інакше до своїх фінансових ресурсів – це його право. Для нього 5 канал - це не бізнес-структура. Це – його родина, його біль, його історичне минуле, те, з чим він пройшов 2001-2004 роки і, зрештою, 2014-й рік. Це просто треба усвідомити.

Одним із перших заходів, який ви обіцяли провести, мала стати зустріч із топ-менеджерами каналів та редакторами друкованих ЗМІ. Як ви плануєте будувати діалог із новопризначеним шеф-редактором газети «Сегодня» Олесем Бузиною, наприклад?

Чесно кажучи, якщо говорити про конкретну людину, прізвище якої Бузина, я не бачу, як я можу співпрацювати із нею. За все моє життя я жодного разу не мав діалогу із цією людиною.

А от з очільницею медіахолдингу UMH Оленою Бондаренко ви таки точно спілкувалися…

Я мав зустрічі із 80% топ-менеджерів ЗМІ, зокрема із Оленою Бондаренко. Але вибудовування діалогу це тривалий процес і ми безумовно будемо працювати цьому напрямку. Як саме, я ще не знаю.

Україна лише в умовах війни обмежила трансляцію кількох провідних російських каналів. Але Росія активно бореться із українськими медіа і в інтернеті. «Главком» першим постраждав від таких дій. Чому немає жодних аналогічних заходів з боку нашої держави?

Тому що не було жодної структури, яка б мала цим займатися. Усі говорили, що це не їх сфера відання. У нас є бачення, що і як робити в цьому напрямку, але щойно я це озвучу, це перестане бути ефективним. Так само, на початку своєї роботи в управлінні інформаційної безпеки Нацгвардії я також не міг озвучити багатьох речей, а зараз можу. Наприклад, ми з колегами із СБУ, знищували ризографи, які друкували газету «Малоросія» сотнями тисяч тиражів і розповсюджували їх в тому числі на територіях, звільнених від бойовиків. Чи міг я на момент, коли ми планували ці дії, озвучувати їх? Ні, бо це б було неефективно. Потрібні запобіжники, щоб вдалося реалізувати наші задуми.

Можу сказати, що ми будемо працювати в інтернеті. Більше – навіть у соцмережах. Фішка не в тому, щоб впливати, а в тому, що протидіяти пропаганді Росії. Можна розглянути приклад із новиною про кастрованих звільнених. Українцям навіть ФСБ не потрібно, вони самі все поширять, бо це збирає «лайки». Але ніхто не перевіряв ту інформацію. І коли вийшло спростування, його вже не поширювали так активно, бо це не може бути таким популярним. Ми маємо протистояти таким «вливам».

Лінк на першоджерело


Перейти до списку публікацій