Facebook Twitter YouTUBE


Головна  >  Публікації  >  Статті та виступи  >  10 Квітня 2017, 12:04

Юрій Стець розповів про 2500 сакур, любов до японської культури та дружбу з послом

Скільки грошей українських платників податків витратять на проведення Року Японії і навіщо взагалі такий захід? Пояснює міністр інформаційної політики Юрій Стець

Говоримо про кампанію «2500 сакур в Україні» та інші заходи в рамках Року Японії, а також про допомогу, яку Японія надає Україні.

Тетяна Трощинська: Чому раптом в Україні — Рік Японії?

Юрій Стець: Це наказ президента, який був підписаний наприкінці минулого року. Велика кількість подій в рамках року Японії в Україні вже відбулася, а вчора просто був зроблений черговий крок — спільна прес-конференція з послом Японії.

Для мене Рік Японії розпочався не в 2017-му році, він був і в 16-му, і в 15-му, тому що для мене культура Японії і сама Японія є достатньо близькими. Дружні стосунки з послом Японії дали свої плоди минулого й позаминулого року. У цій студії я вже говорив, що Японія надає технічну допомогу Суспільному телебаченню і радіо, яка коштуватиме Японії близько 100 млн гривень, хоча спочатку ця допомога мала бути надана Мультимедійній платформі іномовлення України. Але в якийсь момент ми вирішили, що ця технічна допомога зараз є набагато важливішою для суспільного мовника.

Андрій Куликов: А на що вона піде?

Юрій Стець: Це технічна допомога: техніка, комп’ютери…

Андрій Куликов: Це не просто гроші, а готове обладнання?

Юрій Стець: Я не беру участі в жодних розмовах, які стосуються коштів, щоб навіть теоретично не давати шансів на звинувачення в корупційних схемах і таке інше. Тому навіть у цій студії я говорю, наприклад, про передавачі, які нам надали партнери з ЄС, а не кошти , на які ми їх купили. Якщо потрібна якась допомога, можна зустрітися з партнером і сказати: «Мені потрібна допомога». Коли мої колеги кажуть: «Дайте нам кошти, 20 мільйонів, ми знаємо, на що їх витратити», — вони мають пояснити, на що ці гроші підуть. У мене інша позиція — я кажу: «Нам потрібна телевізійна вежа, якщо ви можете її надати. Або передавачі, або технічне обладнання, світло, апаратура і таке інше». Це простий приклад, коли можна обійтися без прямих коштів. Це спрощує стосунки.

Навіть перед тим, як 2017-й було оголошено роком Японії в Україні, у мене вже були тісні стосунки з Японією, і це тільки продовження. А що стосується прес-конференції, очевидно, що посадити сакуру в дворі Укрінформу було важливо, але для мене було також важливо ще раз оголосити про те, яку допомогу Японія надає Україні — протягом Революції гідності, під час військової агресії Росії Японія підтримала Україну, не визнала територію Криму російською, і надає всіляку іншу допомогу. І в 2017-му рік Японії для мене не закінчиться.

На Рік Японії піде 0% коштів платників податків. Більше того, за 25 років Японія надала допомоги Україні на близько 3 млрд доларів і живими коштами, і технічною допомогою 

Тетяна Трощинська: Йдеться ж не про одну сакуру, а про 2500 сакур. Їх справді стільки буде висаджено?

Юрій Стець: Кампанія має назву «2500 сакур в Україні», бо в цьому році виповнилось 25 років від дня підписання угоди про дипломатичні стосунки між Україною і Японією. І саме тому така кількість сакур має бути посаджена на території України. На цей момент посадили вже близько 300 сакур, учора з послом Японії ми це зробили в Укрінформі. Я знаю, що в Україні доволі скептично ставляться до подібних «картинок», я й сам, будучи журналістом, називав їх «паркетом», але треба просто усвідомити, що ментально ми трохи різні. І для Японії сакура — це навіть не просто символ. Поява цього дерева в різних куточках світу — це дотик до своєї країни за її межами. Я говорив, що в нас зараз період, коли українцям важливіше саджати чиновників, а не сакури, але, тим не менше, будемо намагатись робити і те, й інше.

Андрій Куликов: Наскільки можна очікувати, що на українському телебаченні побільшає японського телепродукту, а на радіо — музики, хоча б з огляду на Рік Японії?

Юрій Стець: Я говорив про це з головою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Юрієм Артеменком й іншими членами Нацради, цей діалог почався ще з моменту заборони російського телепродукту в Україні. Останні перемовини між головою Нацради й представниками країн, серед яких були Японія й Південна Корея, стосувалися саме телевізійного продукту цих країн, а також створеного спільно продакшн-студіями України і Японії, України й Південної Кореї.

Андрій Куликов: Японське телебачення дуже відрізняється від українського, російського, англійського, і незрозуміло, чи наш глядач психологічно готовий його сприйняти.

Юрій Стець: Коли я почав аналізувати відмінності культури, психотипів українців і японців, я, навпаки, побачив велику кількість речей, які нас поєднують: прив’язка до землі, сімейні цінності. Ми маємо набагато більше спільного, ніж здавалося б.

Так, відстань між нами велика, але їздити в Японію можна за допомогою Інтернету, а Гугл може запропонувати доволі-таки швидкий і недорогий квиток. Мова йде про спільні цінності, які можуть поєднувати нас у тому числі й телевізійним продуктом. Коли ми з високоповажним послом зустрічаємося на вечерях сім’ями, у мене ніколи не виникає відчуття, що нам нема про що поговорити, як буває на публічних зустрічах. Ми говоримо не про геополітику, не про політичну ситуацію в Україні — це просто розмови звичайних людей. І я не відчуваю, що ми різних національностей.

Сподіваюсь, це не стане разовою акцією і одним роком це не обмежиться — що більше будемо знати, то мудрішими станемо, то більше будемо аналізувати й ставати кращими.

Андрій Куликов: А скільки грошей українських платників податків піде організацію Року Японії в Україні?

Юрій Стець: Нуль. Більше того, за 25 років Японія надала допомоги Україні на близько 3 млрд доларів і живими коштами, і технічною допомогою лікарням, школам. Це допомога Японії українцям, а не навпаки.

В рамках програм за останні роки (вже після Революції гідності) близько 113проектів на суму 8,2 мільйони доларів – це програми, які профінансовані японським урядом і які є допомогою Україні. В рамках програми «Кусаноне» Японія допомогла технічно та іншими видами допомоги близько 70українським лікарням і близько 30 навчальним закладам. 117 мільйонів доларів – це допомога, яку надала Японія Україні, щоб забезпечити укриття ЧАЕС. Так, у японців є велика кількість цінностей, які пов’язані зі своєю сім’єю, але вони усвідомлюють цю планету як таку, якою всі ми маємо опікуватись, незалежно від рамок кордонів.

Тетяна Трощинська: Наскільки Україна стане за це рік ближче для японської аудиторії?

Юрій Стець: Залежно від того, що ми для цього зробимо. Важливо щоб ті меседжі, які я допомагаю доносити про Японію в Україні, за допомогою наших дипломатичних установ там, у Японії, в тому числі, працівників Міністерства інформаційної політики,  доносились і про Україну в Японії. Для мене важливо, щоб паралельно розробляли, як я називаю, дзеркало, програму відповіді. І в цьому посол Японії мені дуже допомагає.

Для мене важливо, окрім використання МЗС-івських структур і можливостей уряду України, щоб медіаменеджери налагоджували контакти, щоб ми робили можливими їхні поїздки. Ми будемо робити поїздки журналістів України в Японію. Налагодити комунікацію – найпростіше, що ми можемо зробити. А далі просто обмін телефонами і бажання спілкуватися. Ці контакти і поїздки вже зараз робляться, і для мене – питання часу, щоб цього року туди з’їздила велика кількість українських журналістів.

Тетяна Трощинська: Коли ви зацікавились Японією?

Юрій Стець: Це була моя перша поїздка в складі української делегації, на чолі якої була тодішній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко під час писання Кіотського протоколу. Тоді в мене було декілька годин, щоб познайомитись з Японією. Це для мене стало культурним шоком.

Я зрозумів, що цих кількох годин не вистачить, треба знати цю частину світу, вона є іншою, надзвичайно цікавою. А потім відбувся інший культурний шок, коли я зрозумів, що не така вона й інша. Коли ти бачиш технічні інновації – це не інше, просто люди над цим працюють. Якщо ти бачиш, що дуже швидко розвивається якість життя і якість доріг, — це не тому, що це інше, а тому що працюють люди. Треба взяти перемикач, натиснути його в голові, і ми тоді станемо японцями в цій частині. Коли я почав аналізувати історичні реалії, культурологічні цінності, я зрозумів, що в нас є багато спільного. Я сказав собі, що обов’язково відвідаю Японію, щоб показати її своїм дітям.

Я зрозумів, що цих кількох годин не вистачить, треба знати цю частину світу, вона є іншою, надзвичайно цікавою.

Тетяна Трощинська: А мову ви вчите?

Юрій Стець: Скажу так, мій син Сергій вивчає японську мову. І коли він це робить, мені це складно, навіть коли він просто робить це вголос. Тому це відбувається тільки під час спілкування, але «вивчаю мову» — це було б дуже пафосно і неправда. Тому мову я не вивчаю, не маю на це часу.

Андрій Куликов: На які ще культури нам варто звернути увагу?

Юрій Стець: Чим більше ми будемо знати, тим краще. Те, що вам цікаво, на те і треба дивитися і вивчати. Мені 41 рік і цікавість до Японії пришла три-чотири роки тому, а до того мені було цікаво те, що стосується етнічних культур України, було цікаво все, що стосувалося Італії, оскільки там живе моя мама. У якийсь момент мені стала цікавою Африка.

І от я відкрив для себе Японію. Чим більше ми будемо знати, тим більше буде інформації, яку ми можемо аналізувати, яка даватиме можливість ставати мудрішими.


Перейти до списку публікацій